ЛАРЕЦ ДУХОВНОСТИ

Вьется во поле дорога,
Солнце светит в небесах…
Все на свете славит Бога –
Реки, горы и леса.
Бога весь житейский век 
Славит мудрый человек.

(Татьяна Шорохова)

Так приятно видеть, когда в храм вместе с родителями приходят дети – такие чистые, светлые и непорочные, будто ангелы. Ставят свечи, причащаются, молятся и тогда звенят их ангельские голоса. Пусть ларец духовной мудрости постоянно пополняется в душе у каждого из нас.

КУЛЬГАВИЙ

По вулиці йшов чоловік, який накульгував на одну ногу. Він незграбно шкандибав опираючись на палицю. Декілька хлоп’ят ішли позаду. Вони передражнювали його, сміялися над ним і кричали йому навздогін глузливі слова. кульгавий чоловік не відповідав і мовчки йшов далі; було видно, що йому боляче від кепкувань дітей. Якийсь дідусь цю веселу компанію хлопчаків. “Зачекайте, хлоп’ята, – сказав він. – Хочете, я вам розповім історію цього кульгавого чоловіка. Я його добре знаю: ми з ним сусіди. Він був колись гарним, статним хлопцем. Якось на нашій вулиці сталася пожежа. В одному будинку забули дитину. Мати кричала і плакала, благала, щоб врятували її малюка. Хлопчик залишився в кімнаті на другому поверсі, а будинок вже був охоплений полум’ям. І ось цей чоловік схопив драбину і поліз у вогонь. Через декілька хвилин він спустив на мотузці кошик з дитиною, а потім став спускатися сам, але обгоріла драбина осипалася вниз. Він впав з висоти і зламав собі ногу. І відтоді він кульгає. Ось і вся історія. Ну, тепер наздоганяйте його, може ще посмієтеся над ним”. Діти похнюпилися і мовчали; на очах у них бриніли сльози.

(Народна казка)

 

МАТИ

Михайлик був горбатим, некрасивим маленьким хлопчиком. Він це знав – знав тому, що люди говорили про це, не соромлячись його. Перехожі на вулиці завжди оглядалися, дивлячись йому вслід і вслід йому було лунали різні слова зневаги. Хлопчик завжди квапливо проходив по вулиці: він був би радий, якби ніхто його не помічав і ніхто не говорив про нього вголос.

– Петю, Петю, дивися… Ого, який горбань! – промовив високий хлопець в синій сорочці, смикаючи за рукав свого товариша та зупинився. – Бач, який! Від землі не видно. Ніби справжня людина: несе книжки. Певно, іде зі школи.

– Ох, бідненький! Ох, хворобливий! Горб у нього який! Ну і шкода ж хлопчину, людоньки мої, страшно й дивитися на нього, – заторохтіла верескливо якась баба в червоній хустці.

Михайлик все чув. Його серце стало битися ще швидше, і він прискорив крок, щоб швидше відійти від них. В цей час на іншій стороні вулиці у школі пролунав дзвінок і діти гамірливо висипали на вулицю, радіючи закінченню уроків. Побачили школярі Михайлика і шумною юрбою погналися за ним. Вони смикали його за пальто, кидали камінцями, виривали сумку з книжками, та передражнювали… “У-у-у-у… Горбань… Опудало… Який смішний!” – дражнили його хлопці. Михайлик, затамувавши подих, мовчки пробирався поміж них. Обличчя його почервоніло, губи тремтіли, очі блищали, серце стукало так, що майже вискакувало.

Читати увесь текст

МОЛИТВА

“Боже, Господи Іісусе, –

На колінцях я молюся, –

Всі гріхи мені прости,

І від лиха захисти.

Просвіти моє серденько,

Щоб я вчилася гарненько,

Щоб і вдома, і у школі

Не робила зла ніколи.

І щоб тата шанувала,

Щоб матусі помагала.

Щоб жили ми всі здорові.

Завжди в мирі і любові.

(Катерина Перелісна)

Вгору