ИСПОЛЬЗОВАНИЕ КЛАССИФИКАЦИИ РЕЧЕВЫХ НАРУШЕНИЙ В ДИФФЕРЕНЦИРОВАННОЙ ДИАГНОСТИКЕ

© Рібцун Ю. В. Урахування класифікацій мовленнєвих порушень у диференційній діагностиці / Ю. В. Рібцун // Український логопедичний вісник : зб. наук. пр. – Вип. 3. – 2012. – С. 51–58

 

УРАХУВАННЯ КЛАСИФІКАЦІЙ МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ У ДИФЕРЕНЦІЙНІЙ ДІАГНОСТИЦІ

Рібцун Ю. В.

Питання диференційної діагностики були та залишаються надзвичайно важливими, адже саме педагогічна діагностика допомагає якнайповніше виявити причини мовленнєвих порушень, дати ймовірний прогноз щодо специфіки навчання дітей із мовленнєвими порушеннями, його оптимізації, визначити умови для організації планомірного корекційно-розвивального освітнього процесу.

У сучасній науці проблеми диференційної діагностики та корекції мовленнєвих вад розглядаються у кількох аспектах: клінічному (або неврологічному), нейропсихологічному, психолінгвістичному, лінгвістичному та психолого-педагогічному.

Основними завданнями діагностичної роботи вчителя-логопеда ДНЗ є:

  • виявлення відхилень у розвитку усного мовлення дошкільників;
  • визначення структури мовленнєвого дефекту;
  • формулювання логопедичного висновку;
  • складання індивідуальних програм корекційно-розвивальної роботи.

Від своєчасної кваліфікованої діагностики залежить змістове наповнення індивідуальної програми корекційного впливу, а це, в свою чергу, сприятиме результативності логопедичної роботи в цілому. Саме тому при проведенні діагностичного обстеження слід враховувати такі основні принципи аналізу мовленнєвих порушень:

  • Ø принцип розвитку враховує не лише послідовність формування мовленнєвих функцій та видів мовлення (номінативного, комунікативного, ситуативного, контекстного, зовнішнього, внутрішнього), а й послідовність формування його структурних рівнів (фонетичного, лексичного, граматичного) у нормі;
  • Ø принцип системного підходу до аналізу мовленнєвих порушень  підтверджує, що мовлення являє собою багаторівневу функціональну систему, складові якої взаємообумовлюють одна одну;
  • Ø принцип розгляду мовленнєвих порушень у взаємозв’язку з розвитком провідних форм діяльності та інших сторін психічного розвитку свідчить про те, що мовленнєва діяльність тісно пов’язана з розвитком психомоторики та значно активніше розвивається за допомогою предметно-практичної, зображувальної, конструктивної та ігрової діяльності.

Жодне логопедичне обстеження неможливе без знання існуючих класифікацій мовленнєвих порушень, і хоча їх витоки сягають 70-х років ХІХ ст., проте й насьогодні це питання залишається актуальним і потребує уніфікації свого вирішення.

Ґрунтовним дослідником проблем дитячої логопедії була Роза Євгенівна Левіна – професор, доктор педагогічних наук. Саме вона започаткувала дві класифікації мовленнєвих порушень, якими вчителі-логопеди користуються й донині – психолого-педагогічну та клініко-педагогічну.

Найпоширенішою є психолого-педагогічна (педагогічна)  класифікація мовленнєвих вад (див. рис. 1).

Класифікація_1

Рис. 1. Психолого-педагогічна класифікація мовленнєвих вад

Зазначена класифікація розроблена з урахуванням основних компонентів мовленнєвої системи: фонетико-фонематичного, лексико-граматичного та зв’язного мовлення. Загальні прояви порушення деталізуються у конкретних особливостях мовленнєвої діяльності, виявлення яких допомагає вчителеві-логопеду зробити правильний висновок і намітити ефективні шляхи корекційно-розвивальної роботи.

Відомою є також клініко-педагогічна (клінічна) класифікація (див. рис. 2).

Завдяки клініко-педагогічній класифікації можна визначити:

  • механізм і форму мовленнєвого порушення (окреслити, що саме обумовило це виникнення – наприклад, дефект мовнорухового апарату при механічній дислалії);
  • структуру дефекту мовленнєвої діяльності (з’ясувати первинність чи вторинність мовленнєвого порушення – наприклад, моторна алалія при розумовій відсталості виступатиме вторинним порушенням);
  • стан мовленнєвих і немовленнєвих психічних функцій (наприклад, палаталізація, порушення психомоторики та оптико-просторових уявлень у дітей зі стертою формою дизартрії).

Класифікація_2

Рис. 2. Клініко-педагогічна класифікація мовленнєвих порушень

Проблема класифікації ще й досі не вирішена, тому вчителі-логопеди у мовленнєвих картках представляють багаторівневий логопедичний висновок, поєднуючи медичний, педагогічний, психологічний аспекти кожної класифікації.

Так, наприклад, логопедичний висновок може виглядати таким чином:

  • функціональна дислалія, фонетичний недорозвиток мовлення (ФН, або ФНМ): поліморфне порушення: відсутність сонорних приголосних, призубний сигматизм шиплячих звуків; недорозвиток мімічної та артикуляційної моторики;
  • артикуляторно-фонематична дислалія, фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФНР): порушення фонематичного сприймання на перцептивному рівні, поліморфне порушення звуковимови – губно-зубний сигматизм свистячих і шиплячих звуків, ламбдацизм, параротацизм ([Р] – [Й]); порушення слухової уваги та пам’яті, пальчикової та мімічної моторики;
  • органічна відкрита вроджена ринолалія, загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) (ІІ рівень мовленнєвого розвитку): у лексико-граматичній складовій – численні експресивні та імпресивні аграматизми, лепетне мовлення; у фонетико-фонематичній складовій – поліморфне порушення – відсутність шиплячих звуків, сонорів, заміна задньоязикових передньоязиковими, виражена назалізація, порушення слухо-вимовної диференціації фонем; порушення моторної функції, уваги та пам’яті у зоровій та слуховій модальностях;
  • моторна аферентна (кінестетична) алалія, загальний недорозвиток мовлення (І рівень мовленнєвого розвитку) – повна відсутність фразового мовлення, окремі звуконаслідування, мовленнєвий негативізм, порушення психомоторики, оптико-просторових орієнтувань, невербального інтелекту, підвищена виснажуваність у спілкуванні та ігровій діяльності.

Окрім психолого-педагогічної та клініко-педагогічної, існує ще одна, медична класифікація, якою користуються не вчителі-логопеди, а лікарі (невропатологи, психіатри). Проте у картках стану здоров’я і розвитку дитини, протоколах засідань ПМПК, поліклінічних довідках досить часто можна побачити той чи інший шифр – латинську букву з певною цифрою. Педагогу вкрай важливо знати, з яким саме порушенням прийшла до групи та чи інша дитина. Саме тому нами з урахуванням даних нормативного документа при вивченні стану здоров’я населення – „Міжнародної статистичної класифікації хвороб і проблем, пов’язаних зі здоров’ям” (МКХ-10) („International Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems”) – складена таблиця, в якій відображено медичний аспект міжсистемної взаємодії мовленнєвих порушень (див. табл. 1). У колонці „Рубрика” зазначені медичні діагнози, а в колонці „Логопедичний висновок” відповідні, вже знайомі логопедам-практикам, терміни.

Таблиця 1

Медичний аспект міжсистемної взаємодії мовленнєвих порушень

Блок

порушень

 

Шифр

 

Рубрика

Логопедичний висновок

Розлади психологічного розвитку

Специфічні розлади мовленнєвого розвитку F80.0 специфічні розладимовленнєвої артикуляції (дитяча форма мовлення, порушення артикуляції, вади фонологічного розвитку, дислалія[1])

дислалія,

ФНМ або ФФНМ

  F80.1 розлади експресивногомовлення (моторна алалія, загальний недорозвиток мовлення І–IV[2] рівня, дисфазія та афазія експресивного типу)

моторна алалія,

ЗНМ (І–IV рівень мовленнєвого розвитку)

F80.2 розлади рецептивногомовлення (дисфазія та афазія рецептивного типу, несприймання слів, словесна глухота, сенсорна агнозія, сенсорна алалія, афазія Верніке)

сенсорна алалія,

ЗНМ (І–IV рівень мовленнєвого розвитку)

F80.3 набута афазія з епілепсією (синдром Ландау-Клефнера)

дитяча афазія

F80.8 інші розлади мовлення (сюсюкання, лепетне мовлення, затримка мовленнєвого розвитку внаслідок педагогічної занедбаності, фізіологічна затримка розвитку мовлення)

затримка мовленнєвого розвитку (ЗМР)

F80.9 розлади розвитку мовлення неуточнені

неускладнений

варіант ЗНМ (нез’ясованого ґенезу)

Емоційні розлади та розлади поведінки, що починаються зазвичай у дитячому та підлітковому віці

Розлади соціального функціонування F94.0 елективний, вибірковий мутизм

елективний мутизм

Інші емоційні розлади та розлади поведінки F98.5 заїкання, запинання, обумовлене психогенними чи органічними факторами

заїкання

F98.6 мовлення захлинаючись, тахілалія, полтерн

тахілалія

Вроджені аномалії (вади розвитку), деформації та хромосомні порушення

Розщеплення піднебіння та інших анатомічних аномалій ротових структур, що беруть участь у мовленнєвому функціонуванні Q35 фіссура (тріщина) піднебіння, розщеплення піднебіння, „вовча паща”

органічна відкрита ринолалія

Q36 розщеплення губи, „заяча губа” (labium leporinum)

органічна вроджена відкрита ринолалія

Q37 розщеплення піднебіння і губи, поєднання „вовчої пащі” та „заячої губи”

органічна вроджена відкрита ринолалія

Симптоми, ознаки та відхилення від норми, що виявлені при клінічних і лабораторних  дослідженнях, не класифіковані в інших рубриках 

Симптоми та ознаки, що відносяться до мовлення та голосу R47.0 дисфагія та афазія БДУ[3]

афазія

R47.1 дизартрія, анартрія, пароксизмальна дизартрія, нападоподібні порушення мовлення

дизартрія

R49.0

хриплий голос, дисфонія

дисфонія

R49.1

втрата голосу, афонія

афонія

R49.2

відкрита та закрита гугнявість

відкрита і закрита ринолалія

R49.8

інші та не уточнені порушення голосу

Доцільно відзначити, що, відповідно до спільного наказу Міністерства охорони здоров’я, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства фінансів України „Про затвердження Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років” (№ 454/471/516 від 8.11.2001 р.), захворюваннями і патологічними станами, які дають право на одержання державної соціальної допомоги, є:

а) строком на два роки:

– F.07 – розлади особистості та поведінки внаслідок хвороби, ушкодження та дисфункції головного мозку, що клінічно супроводжуються стійкими мовленнєвими порушеннями (алалією, афазією, дизартрією тяжкого ступеня);

– Q.36 – незрощення губи, Q.36.0 – двобічна фіссура (тріщина) губи, Q.36.1 – серединна фіссура губи, Q.36.9 – однобічна фіссура губи, що клінічно супроводжуються наявністю дефекту верхньої губи зі стійким порушенням ссання, харчування, носового дихання, кісткових тканин;

б) строком на п’ять років:

–   Q.38.5 – вроджені вади розвитку піднебіння, не класифіковані в інших рубриках, Q.35.0 – двобічна фіссура твердого піднебіння, Q.35.1 – однобічна фіссура твердого піднебіння, Q.35.2 – двобічна фіссура м’якого піднебіння, Q.35.3 – однобічна фіссура м’якого піднебіння, Q.35.4 – двобічна фіссура твердого піднебіння з розщепленням м’якого піднебіння, Q.35.5 – однобічна фіссура твердого піднебіння з розщепленням м’якого піднебіння, Q.35.6 – серединна фіссура піднебіння, Q.35.7 – фіссура піднебінного язичка, Q.35.8 – двобічна фіссура піднебіння, неуточнена, Q.35.9 – однобічна фіссура піднебіння, неуточнена, що клінічно супроводжуються наявністю явного чи прихованого дефекту тканин піднебіння зі стійкими повними або частковими порушеннями функцій ковтання, дихання, мовлення;

– К.07.1 – аномалії щелепно-черепних співвідношень, К.07.4 – аномалія прикусу, неуточнена, К.10.8 – інші уточнені хвороби щелеп, К.10.9 – хвороби щелеп, неуточнені, К.10.0 – порушення розвитку щелеп, які клінічно супроводжуються вродженим або неліквідованим зменшенням щелеп трансверсально (впоперек) та / або сагітально (вздовж), гіпоплазією (недорозвиток) кісткової тканини, формуванням патологічного прикусу зі стійким порушенням функцій ковтання, жування, мовлення, дихання;

в) строком до 16 років:

– Q.37 – фіссура піднебіння і губи, Q.37.1 – однобічна фіссура твердого піднебіння і губи, Q.37.2 – фіссура м’якого піднебіння і губи, Q.37.3 – однобічна фіссура м’якого піднебіння і губи, Q.37.5 – однобічна фіссура твердого та м’якого піднебіння і губи, Q.37.9 – однобічна неуточнена фіссура піднебіння і губи, Q.37.0 – двобічна фіссура твердого піднебіння і губи, Q.37.4 – двобічна фіссура твердого та м’якого піднебіння і губи, Q.37.8 –двобічна фіссура піднебіння і губи, неуточнена, які клінічно супроводжуються наявністю дефекту верхньої губи та піднебіння зі стійкими повними або частковими порушеннями функцій ссання, ковтання, харчування, дихання, мовлення.

Взагалі МКХ-10 можна визначити як систему рубрик, до яких включені певні патологічні стани у відповідності зі встановленими критеріями. В результаті десятого, останнього насьогодні, перегляду була введена абетково-цифрова система кодування, що замінила цифрову та дозволяє відтепер розширити рамки класифікації та проводити її подальший перегляд без руйнування цілісності цифрової системи.

Шифри щодо мовленнєвих порушень можна побачити у кількох класах  МКХ-10. Зокрема, у п’ятому класі під назвою „Психічні розлади та розлади поведінки” (Mental and behavioural disorders) (шифри F80–F89), великою підрубрикою виокремлено кілька блоків, у яких згадуються мовленнєві порушення. Це блок „Розлади психологічного розвитку” (шифри F80–F89) (Disorders of psychological development), а також „Емоційні розлади та розлади поведінки, що починаються зазвичай у дитячому та підлітковому віці” (шифри F90  –  F98) (Behavioural and emotional disorders with onset usually occurring in childhood and adolescence).

У XVII класі „Вроджені аномалії (вади розвитку), деформації та хромосомні порушення” (шифри Q00 – Q99) та XVIII класі „Симптоми, ознаки та відхилення від норми, що виявлені при клінічних і лабораторних дослідженнях, не класифіковані в інших рубриках” (шифри R00 – R99) також згадуються ті чи інші відхилення у мовленнєвому розвитку.

У блоці „Розлади психологічного розвитку” (F80–F89) виділяють два підрозділи: „Специфічні розлади розвитку мовлення та мови” (F80) (Specific developmental disorders of speech and language) та „Специфічні розлади розвитку здібностей до навчання” (F81) (Specific developmental disorders of scholastic skills).

Розлади психологічного розвитку (F80  –  F89)

Характерні особливості:

·          обов’язково розпочинаються у ранньому чи дошкільному дитинстві;

·          супроводжуються ушкодженням або затримкою розвитку функцій, тісно пов’язаних із біологічним дозріванням ЦНС;

·          протікають постійно, без ремісій чи рецидивів, з роками мають тенденцію до значного зменшення;

·          включають переважно мовлення, зорово-просторові навички та / чи рухову координацію;

·          відмічаються у хлопчиків у кілька разів частіше, ніж у дівчаток.

F80 – специфічні розлади розвитку мови та мовлення

Основні характеристики:

·    ранні етапи порушення мовлення;

·   відсутні сенсорні ушкодження (втрата слуху (H90 – H91) та / чи розумова відсталість (F70 – F79) (специфічна затримка знаходиться у значній невідповідності із загальним рівнем когнітивного функціонування);

·    мовленнєві порушення є стійкими, незалежно від змін умов середовища.

Загальні діагностичні критерії:

Ø       тяжкість (важкий / легкий ступінь порушення) протікання (особливо показовий для дітей старшого віку);

Ø       тип (аномальний / варіант ранньої фази розвитку);

Ø       супутні проблеми (порушення емоційно-вольової сфери тощо).

F80.0. Специфічні розлади мовленнєвої артикуляції

(Specific speech articulation disorder)

Основні характеристики:

·        вади звуковимови, не обумовлені субкультуральними умовами;

·        відсутні невротичні, розумові та / чи сенсорні порушення;

·        повністю збережені інші складові мовленнєвої діяльності.

Діагностичні критерії:

·        пропуски, спотворення, заміни звуків;

·        непостійність звуковимовних порушень (в залежності від звуко-та складонаповнюваності слів);

·        невербальний інтелект у межах норми.

F80.1. Розлади експресивного мовлення

(Expressive language disorder)

Основні характеристики:

Ø     порушена здатність використання активного мовлення;

Ø     розуміння мовлення відповідає віку;

Ø     активне використання міміки та жестів;

Ø     подальший розвиток залежить від адекватного мовленнєвого середовища.

Діагностичні критерії:

·        відсутність простих фраз (2–3 слова) до трирічного віку;

·        порушення звуковимови, складової структури, звуконаповнюваності слів;

·        обмежений словниковий запас, труднощі у доборі потрібних слів у реченні;

·        аграматизми (пропуски прийменників, неправильне узгодження слів, труднощі у побудові послідовних зв’язних висловлювань);

·        наявні навички невербального спілкування.

F80.2. Розлади рецептивного мовлення

(Receptive language disorder)

Основні характеристики:

·    порушене розуміння мовлення;

·    недостатньо сформоване експресивне мовлення;

·    відсутні психічні розлади (зокрема, аутизм (F84.0х, F84.1х), розумові та / чи сенсорні порушення.

Діагностичні критерії:

Ø       відсутність реагування на слова, що позначають назви знайомих предметів (ранній вік);

Ø       нерозуміння простих інструкцій (від двох років);

Ø       нерозуміння складних лексико-граматичних структур (дошкільний вік);

Ø       соціо-емоційно-поведінкові нашарування (часті гіперактивність, соціальна ізоляція, тривога, надмірна чутливість і сором’язливість).

F80.3. Набута афазія з епілепсією (синдром Ландау-Клефнера)

(Acquired aphasia with epilepsy [Landau-Kleffner])

Основні характеристики:

·        розпад вже наявного мовлення у віці 3–7 років внаслідок запального енцефалітичного процесу;

·        початок порушення супроводжується пароксизмальною патологією на ЕЕГ (майже завжди у ділянці скроневих доль, зазвичай білатерально) і у більшості випадків епілептичними нападами;

·        збережений інтелект.

Діагностичні критерії:

Ø     грубі порушення розуміння мовлення;

Ø     оніміння (тяжкий ступінь) або порушення плавності артикуляції (легкий ступінь);

Ø     втрата модуляцій голосу;

Ø     поведінкові та емоційні порушення.

Наступним блоком V класу є „Емоційні розлади та розлади поведінки, що починаються зазвичай у дитячому та підлітковому віці” (шифри F90  –  F98) (Behavioural and emotional disorders with onset usually occurring in childhood and adolescence), в якому є два підрозділи, що стосуються мовленнєвих порушень, а саме: „Розлади соціального функціонування, початок яких притаманний дитячому та підлітковому віку” (F94) та „Інші емоційні розлади та розлади поведінки, що починаються зазвичай у дитячому та підлітковому віці” (F98) (Other behavioural and emotional disorders with onset usually occurring in childhood and adolescence).

Емоційні розлади та розлади поведінки, що починаються зазвичай у дитячому та підлітковому віці (F90  –  F98)

Основні характеристики:

·         початок – від дошкілля до підліткового віку;

·         відсутність психічних порушень;

·         стійкість проявів.

F94. Розлади соціального функціонування, початок яких притаманний дитячому та підлітковому віку

Основні характеристики:

·        порушене соціальне функціонування, що стосується лише взаємостосунків дитини з батьками чи дорослими з її безпосереднього сімейного оточення;

·        несприятливе соціальне середовище.

F94.0. Елективний мутизм

Основні характеристики:

·    емоційно обумовлена вибірковість у розмові;

·    найчастіше виникає у ранньому дитинстві;

·    відсутні психічні порушення (зокрема, шизофренія (F20.-), а також транзиторний мутизм як складова хворобливої розлуки у дітей раннього віку (F93.0);

·    довготривалість і постійність у часі.

Діагностичні критерії:

Ø       вибірковість спілкування (переважають контакти лише з рідними та / чи добре знайомими людьми);

Ø       достатній рівень розуміння мовлення;

Ø       свідчення осіб, із якими можливе встановлення та підтримання контакту, про наявність мовлення у дитини;

Ø       специфічні особистісні особливості (соціальна тривожність, некомунікабельність, замкненість, надмірна чутливість, негативізм).

F98. Інші емоційні розлади та розлади поведінки, що починаються зазвичай у дитячому та підлітковому віці

Основні характеристики:

·        виникнення у дитячому віці;

·        відсутність нападів затримки дихання та розладів сну;

·        поєднання з психосоціальними проблемами.

До цієї групи розладів відносять і такі, які не мають прямого відношення до патології мовлення, проте досить часто зустрічаються у дітей, про що свідчать записи у медичній документації. Це, зокрема, випадки неорганічного енурезу (мимовільне випускання сечі) – F98.5 та енкопрезу (мимовільне відходження калу) – F98.1, а також порушення активності та уваги – F90.0 та гіперкінетичні розлади поведінки – F90.1.

F98.5. Заїкання (Stuttering [stammering])

Основні характеристики:

·        часте або пролонговане повторення звуків чи складів, що порушує плавність і ритмічність мовлення;

·        відсутність тиків (F95.х);

·        стійке і тривале порушення.

Діагностичні критерії:

Ø     запинання у мовленні;

Ø     наявність супутніх рухів обличчя та / чи інших частин тіла.

 F98.6  Тахілалія (Сluttering).

Основні характеристики:

·        розлади плавності мовлення без повторів;

·        швидкі, різкі сплески порушення фразування.

Діагностичні критерії:

Ø     швидкий темп мовлення;

Ø     дизритмія.

В цілому ця класифікація є не зовсім повною та точною в єдності класифікаційних критеріїв. Наприклад, показник артикулювання звуків (F80.0) є необхідним, але не найважливішим у формуванні мовлення, а у класифікації він винесений окремим рівноправним, а не підпорядкованим (як має бути), пунктом. Крім того, на думку авторів документу МКХ-10, мова і мовлення (speech and language, F80) не є навчальними навичками (scholastic skills, F81), адже стоять окремим пунктом, і читання та письмо за цими причинно-наслідковими зв’язками до мови не відносяться. Крім того, згадки про відкриту ринолалію знаходимо під шифрами R49.2 і Q35–Q37, проте клінічні описи та діагностичні критерії їх розмежування відсутні.

До 2015 р. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) (World Health Organization) планує видати нову, одинадцяту редакцію МКХ, що має на меті ретельно вивчити будь-які зміни, що виникали упродовж строку дії перегляду, прийняти до уваги існуючі наукові світові тенденції. Сподіваємось, що автори МКХ-11 врахують дані і сучасної логопедичної науки.

Такий медичний аспект дозволить врахувати міжсистемні взаємодії мовленнєвих порушень, проаналізувати кожне з них із метою з’ясування, яку саме допомогу слід надати дитині з вадами мовлення – лише логопедичну, психологічну чи комплексну медико-психолого-педагогічну.

Отже, ефективний пошук подолання мовленнєвих вад залежить насамперед від наявності у педагога ґрунтовних знань етіології та патогенезу порушень, вміння проводити якісну диференційовану діагностику. Здавна наявність значної кількості різноманітних мовленнєвих порушень потребувала своєї класифікації, проте й досі це питання залишається відкритим, що обумовлюється ще недостатньо детально вивченими механізмами мовлення, різними, іноді й діаметрально протилежними, поглядами науковців на принципи побудови тієї чи іншої систематизації мовленнєвих вад.

Література:

1. Основы теории и практики логопедии / под ред. Р. Е. Левиной. – М. : Просвещение,1968. – 367 с.

2. Рібцун Ю. В. До питання диференційної діагностики дислалії та мінімальних проявів дизартрії / Ю. В. Рібцун // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова : зб. наук. пр. – № 21. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2012. – С. 226–230. – (Серія 19. Корекційна педагогіка та спеціальна психологія).

3. Рібцун Ю. В. До питання диференційної діагностики заїкання / Ю. В. Рібцун // Педагогіка та психологія: традиції та інновації : матер. наук.-практ. конф., 17–18 лют. 2012 р., м. Харків. – Х. : Східноукраїнська організація «Центр педагогічних досліджень», 2012. – С. 40–41.

4. Рібцун Ю. В. Розмежування алалій та інших мовленнєвих і немовленнєвих порушень [Електронний ресурс] / Юлія Рібцун // Народна освіта. – 2012. –  Вип. № 3 (18). – Режим доступу до вид. : www.kristti.com.ua.

5. http://www.logoped.in.ua/

 

У статті окреслюються основні завдання діагностичної роботи вчителя-логопеда, розглядаються принципи аналізу мовленнєвих порушень, класифікації мовленнєвих вад у психолого-педагогічному, клініко-педагогічному та медичному аспектах. Особлива увага приділяється медичному аспекту міжсистемної взаємодії мовленнєвих порушень як необхідної складової диференційної діагностики вчителя-логопеда.

Ключові слова: диференційна діагностика, класифікація мовленнєвих порушень, учитель-логопед.

 

ИСПОЛЬЗОВАНИЕ КЛАССИФИКАЦИИ РЕЧЕВЫХ НАРУШЕНИЙ В ДИФФЕРЕНЦИРОВАННОЙ ДИАГНОСТИКЕ

В статье определены основные задачи диагностической работы учителя-логопеда, рассмотрены принципы анализа дефектов речи, классификации речевых нарушений в психолого-педагогическом, клинико-педагогическом и медицинском аспектах. Особое внимание уделено медицинскому аспекту межсистемного взаимодействия речевых нарушений как необходимой составляющей дифференцированной диагностики учителя-логопеда.

Ключевые слова: дифференцированная диагностика, классификация речевых нарушений, учитель-логопед.

 

USEING CLASSIFICATION OF SPEECH DISORDES IN DIFFERENTIAL DIAGNOSTIC OF SPEECH TEACHER-THERAPIST

The article  identified main the keys for diagnostic work speech teacher-therapist, inspected the principles of analysis of speech disorders, speech disorders classification in the psycho-pedagogical, clinical-educational and medical aspects. Particular attention is paid to the medical aspect of the intersystem interaction of speech disorders as a necessary component of the differential diagnostic of  speech teacher-therapist.

Keywords: differential diagnostic, speech disorders, speech teacher-therapist.

Додаткові ключові слова: Юлія Рібцундитина, діти, дизонтогенез, порушення / дефекти мовлення (мовленнєвого розвитку), логопедія, логопед, діагностика, корекція, логопедична робота / допомога.

Дополнительные ключевые слова: Юлия Рибцунребенок, дети, дизонтогенез, нарушения / дефекты речи (речевого развития), логопедия, логопед, диагностика, коррекция, логопедическая работа / помощь.

Additional key words: Julia Rybtsun, child, children, dysontogenesis, articulation disorders, logopedia, logopaedist, diagnostics, correction, logopedic assistance.

Zusätzliche Stichworte: Julia Ribzun, das Kind, der Kinder, der Dysontogenese, der Sprachfehlet, die Logopädie, der Logopäde, die Diagnostik, die Korrektion, logopädische Hilfe.

 Les mots-cle complémentaire: Julie Ribsune, enfant, enfants, dysontogénésis, allolalies, logopédie, orthophoniste, diagnostic, correction, assistance logopedique.

При цитировании ссылка на сайт www.logoped.in.ua и автора материалов
Юлию Рибцун обязательна.



[1] Нами виключений термін „недорікуватість” як застарілий і вже практично не вживаний.

[2] Нами доданий IV рівень ЗНМ (за Т. Б. Філічевою).

[3] БДУ – без додаткових уточнень.